Цвинтар

Останні роки життя Олександра Аврамівна тяжко хворіла, померла 25 серпня 1959 року. Цю сумну дату лише умовно можна вважати закінченням історії цієї дивовижної сім'ї. Адже почалася зовсім інша сторінка в життєписі любові, добра, підтримки, допомоги. Смерть дорогої людини об'єднала всіх-всіх синів і дочок. На той час у Деревської вже були онуки, які знали свою добру бабусю, писали їй листи, надсилали малюнки. З роками це братерство міцніло, переростаючи в особливу спільність. Вихованці Деревських поклялися не забувати не тільки свою маму, а й одне одного. Невдовзі вони встановили на могилі рідної людини пам'ятник, на якому з двох боків вибиті хвилюючі слова: «Ти наша совість, наша молитва, мамо!» та «Земний уклін тобі, наша незабутня». І від зірочки до гранітної плити - 48 імен.

У Ромнах вже звикли до того, що кожної весни до рідного будинку Деревських приїздять десятки дітей, онуків, правнуків, а віднедавна - правнуків Олександри Аврамівни, тобто представників п'ятого покоління. Щоправда, робити це дедалі складніше - даються взнаки вік, різні життєві клопоти та обставини. Не перелічити міст і місць, звідки їдуть гості: Київ, Москва, Якутськ, Львів, Магадан, Харків, Донецьк, Новосибірськ, острів Діксон, Красноярськ, Уфа, Житомир, Мінськ, Суми, Сіверодонецьк. Серед них - викладачі і медики, механізатори і музиканти, шахтарі і швачки, військові і нафтовики. Та хто б ким став, усі вони знайшли своє гідне місце в житті, жоден з них не осоромив маминого імені. 

Завдяки дітям у 1959 році на могилі було встановлено пам'ятник-обеліск.