Сімейний будинок

У 1945 році сім'я Деревських переїхала в місто Ромни, де отримала будинок по вулиці Інтернаціональній, буд. 14 ( зараз вулиці Леоніда Полтави, буд. 14), це ж потрібно бути такому збігові - в родині виховувалися українці, росіяни, узбеки, чуваші, мордвини та представники інших національностей). Мали свого коня Дуная, машину-полуторку, поросятко, корову, великий город, сад. Словом усе потрібне для життя. Вже наступного року Олександра Аврамівна взяла з місцевого дитячого будинку відразу 10 дітей. Старшій Вірочці було 10 років, решті - Валі, Аллі, Володі, Грицю, Феді, Валері, Сені, Наталці, Жорику - від кількох місяців до восьми років. У наступному, 1947 році додалося ще п'ятеро. А вже в грудні 1950 року сім'я нараховувала 36 дітлахів: 21 хлопчика і 15 дівчаток. Останньою, хто прийшов до Деревських, була маленька Катруся. Через кілька років рідна мати, яка колись її покинула, покликала до себе. Однак дівчина... відмовилася і залишилася з названою мамою. І не тільки вона. Багато хто з вихованців Деревських так і зостався тут, бо не повірили тим, хто зрадив одного разу...

Як вдалося вижити такій багато чисельній сім'ї? На це запитання свого часу відповіла сама Олександра Аврамівна. На її глибоке переконання, головне в житті - доброта і труд. Вона любила повторювати своїм дітям: «Завжди допомагайте людям і тоді вам буде жити легше. Саме легше, а не краще», «Якщо вам зробили добро - пам'ятайте про це, а забудете - то гріх великий».

А ще просила не боятися роботи. Будь-якої. Сама працювала, як бджілка, і дітей до цього привчала. Її швейна машинка не знала спочинку ні в день, ні вночі. Шила, перешивала, штопала... Діти не цуралися жодної роботи і не ділили її на приємну і не зовсім. До того ж, охоче вчилися у школі: мама сама перевіряла щоденники і зошити, хвалила тих, хто мав гарні оцінки, допомагала, якщо хтось потребував.

Що стосується материнської жертовності, то ходила Олександра Аврамівна в одному сірому пальтечку всі 14 роменських років.

Але коротким було дитяче щастя. На початку 50-х років захворіла мама - серце і судини почали здавати. А тут ще інша біда заскочила. Не витримав такого навантаження глава сім'ї. Одного ранку зібрав валізу і подався до іншої жінки - молодшої і не обтяженої такими клопотами. Хоча тоді, у 1920-му, клявся, що до останнього подиху буде поряд із нею, Сашею. Нічого не сказала на те посивіла і згорблена дружина, лише гірко заплакала і пішла займатися звичними клопотами. Хоча часу залишалося дедалі менше. Знала про це, та не хотіла лякати дітей, які принишкли перед майбутньою бідою. Тільки одного разу геть ослаблена запитала в доньки Пани, яка приїхала в гості з Москви, чи не чула вона чогось про її Омеляна. Ухилилася жінка від конкретної відповіді, хоча знала, що помер Омелян кілька тижнів тому, перед смертю кликав її, Сашу, марив. Тільки й устиг заповісти гроші, які мав, на кількох прийомних дітей.

При переїзді в сім'ї було 38 дитини. Потім вона поповнилася ще новими. Всього в Ромнах в сім'ї Деревських виховувалося 43 дітей. 

Після смерті Олександри Аврамівни в будинку проживали Валерій з Вірою. Загалом у Ромнах залишилися проживати: Лідія, Наталія, Катерина Віктор.